Темна сторона сільського господарства: як Монсанто змінила світ і чому про це мовчали

Важливо: Ця стаття базується на відкритих джерелах, судових документах та журналістських розслідуваннях. Всі факти перевірені через доступні публічні матеріали. Мета публікації – інформування громадськості про важливі питання сільського господарства та екології.

У жовтні 2016 року біля своїх полів у пікапі сидів фермер. Терпіння закінчувалося. Раптом під’їхала ще одна машина. Через кілька хвилин фермера застрелили. Не через гроші, не через землю. Через гербіцид.

Цього фермера звали Майк Уліс. Його вбили через засіб для знищення бур’янів, який належав одній компанії. Компанії, що встановлювала правила, які налаштовували фермерів один проти одного.

Сьогодні розповім історію, яка змінила світове сільське господарство назавжди. Історію про те, як одна корпорація захопила контроль над тим, що ми їмо, і що довелося заплатити за це.

Як все почалося: відкриття, що змінило світ

У 1942 році хімік Франклін Джонс зіткнувся з проблемою – отруйний плющ біля дому викликав у його дітей сильну алергічну реакцію. Він вирішив знайти спосіб позбутися цього бур’яну.

Джонс почав експериментувати з рослинними гормонами. Більшість спроб були невдалими – одні речовини взагалі не діяли, інші навпаки стимулювали ріст. Але одного разу він помітив щось дивне.

Деякі зразки почали жовтіти та в’янути значно раніше осені. Листя скручувалося, а за кілька днів рослини повністю гинули. Речовина, яка це спричинила, називалася 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота або просто 2,4-Д.

Найцікавіше було те, що цей гормон діяв дуже вибірково. Він знищував широколистяні рослини – кульбаби, зірочник, отруйний плющ – але практично не зачіпав злакові культури. Пшениця, кукурудза, ячмінь залишалися неушкодженими.

До того часу фермери знали лише два способи боротьби з бур’янами: або випалювати їх отруйними речовинами на кшталт миш’яку, або полоти вручну. Обидва методи були далекими від ідеальних.

А тут з’явилася можливість обробляти все поле, і гинули б тільки бур’яни. Джонс відкрив перші селективні гербіциди, придатні для використання.

Вибух на заводі: перші тривожні сигнали

Після війни багато компаній кинулися виробляти нові “чудо-гербіциди“. Серед них була й Монсанто – одна з найбільших хімічних компаній того часу.

У місті Нітро, Західна Вірджинія, розташовувався один з основних гербіцидних заводів Монсанто. Там виробляли майже тонну 2,4,5-Т на день. Бізнес процвітав.

Але у 1949 році на заводі стався вибух. Понад сотня робітників вибігли на вулицю й побачили, як у небо на 40 метрів піднімається темна хмара. А потім їм на обличчя почала сипатися чорна смердюча сажа.

Через кілька годин багато робітників почули недомагання. Спочатку з’явився головний біль і нудота, потім шкіра почала вкриватися пухирями, гнійниками та висипкою. У деяких висип був настільки серйозним, що лікарі на підприємстві говорили: при спробах позбавити від неї пацієнтів шкіра у них злазила шарами.

Ні лікарі, ні компанія не знали, що це за речовина. А гербіциди 2,4,5-Т і 2,4-Д вважалися безпечними.

Компанія провела розслідування, але нічого не знайшла. Умови на заводі залишилися практично незмінними. Робітникам запропонували вибір: продовжувати працювати з 2,4,5-Т або звільнятися.

Для багатьох вибору не було. У містечку важко було знайти іншу роботу. Більшість залишилися на заводі, де невідома речовина продовжувала їх отруювати.

Відкриття німецького вченого

Лише у 1957 році, через цілих вісім років після вибуху, німецький дерматолог Карл Шульц помітив, що у його пацієнтів на шкірі з’явилися дуже схожі висипи. Симптоми його зовсім не здивували, тому що багато з цих пацієнтів працювали на заводах з виробництва 2,4,5-Т поблизу Гамбурга.

Він перевірив усі інгредієнти гербіциду на кролячих вухах у лабораторії, але не виявив жодного шкідливого впливу. Це поставило його в глухий кут.

Шульц не збирався на цьому зупинятися. Можливо, умови не так суворо дотримуються, можливо, у процесі відбувається неврахована і нікому не помічена реакція, через яку з’являється щось ще.

В ідеалі процес перетворення тетрахлорбензолу в 2,4,5-Т відбувається при 170°C. Але якщо температура піднімется вище хоча б на кілька градусів, то енергії вистачить на те, щоб дві молекули трихлорфенолу об’єдналися. І тоді утвориться молекула з класу діоксинів.

Таких молекул утворюється дуже мало – зазвичай одна-дві на кожну сотню тисяч молекул 2,4,5-Т. Здавалося б, занадто мізерна кількість, щоб викликати проблеми.

І все ж Шульц вирішив перевірити. Він взяв тетрахлорбензол з вкрай малим вмістом діоксину, розтер по шкірі й незабаром побачив такі ж висипи, що й у робітників заводу в Нітро.

Як тільки Шульц зрозумів, у чому крилася небезпека, він відразу ж повідомив про це всім хімічним підприємствам Німеччини. Одна з цих компаній навіть відправила листи Монсанто і Dow – великим американським виробникам гербіцидів.

У листах говорилося про те, що причина уражень шкіри криється в забрудненні побічними продуктами. Мова, звичайно, йшла про діоксин. У листах навіть вказувалося, на якому етапі процесу речовина утворюється і як цього уникнути.

Однак Монсанто заперечує, що компанія отримувала подібні листи, а в Dow кажуть, що вони якимось чином загубилися.

В’єтнамська трагедія: Агент Оранж

Так чи інакше, обом компаніям було очевидно, що в процесі виробництва 2,4,5-Т щось отруює їхніх робітників. Монсанто не стала повідомляти громадськість про небезпеку. Можливо, тому що гербіциди невдовзі мали принести компанії величезні гроші.

У 1961 році влада Південного В’єтнаму боролася з новоутвореним національно-визвольним фронтом. Національний фронт відмінно освоївся в джунглях – розставляв смертельні пастки і нападав з підземних тунелів.

Південний В’єтнам програвав, і президент США зробив вибір: змиритися з поразкою в джунглях або знищити їх.

Так почалася операція “Рука фермера”. США вибрали Агент Оранж – суміш з 2,4-Д і 2,4,5-Т у рівних пропорціях від найбільших американських виробників. За обсягом лідирувала Монсанто.

Агентом знищили 20% джунглів Південного В’єтнаму. Дісталося мирному населенню та бійцям з обох сторін.

Влада стверджувала, що речовина не токсична для людей та інших тварин і не отруює воду. Але Монсанто і Dow дізналися, що це не так.

Поки йшла операція “Рука фермера”, вони таємно обмінювалися інформацією про свої гербіциди. Dow назвали діоксин, що міститься в 2,4,5-Т, найотруйнішим компонентом, з яким їм доводилося працювати.

До 1965 року і в Монсанто, і в Dow знали про те, наскільки небезпечний діоксин. І все ж немає жодного свідчення про те, щоб компанії намагалися повідомити про це уряд США.

У результаті США обрушили на Південний В’єтнам 72 млн літрів Агента Оранж, в яких було близько 80 кг діоксину. Це доволі мало, але шкоду вони завдали непоправну.

Мирні жителі та бійці з обох сторін страждали від захворювань шкіри, включаючи рак. Діти народжувалися з фізичними та розумовими вадами. За деякими оцінками, від розпилення Агента Оранж постраждали 3 млн людей.

Створення “чуда”: відкриття глифосату

Громадськість прийшла в обурення. Регулятори звернули увагу на домішки діоксину в 2,4,5-Т, і гербіцид ось-ось мали заборонити. Монсанто потрібно було диво, і якнайшвидше.

2,4,5-Т хотіли замінити більш безпечним гербіцидом, але після 9 років досліджень нічого підходящого так і не знайшлося. Учені говорили, що це безперспективна ініціатива.

До них майже приєднався і Джон Франц, який на початок сімдесятих уже збирався кинути спроби. Але наостанок він все-таки вирішив провести заключну серію експериментів.

Він придумав 19 можливих сполук, які могли б працювати як гербіциди, і вирішив їх випробувати. Взяв перший можливий гербіцид, але нічого не сталося. Рослина нісколько не постраждала.

Настав час другого гербіциду, і Франц обробив ним іншу рослину. Речовина спрацювала в 10 разів ефективніше за будь-який інший гербіцид, який доводилося бачити вченим.

Цією чудовою речовиною був глифосат. Щоб перевірити, що новий гербіцид комерційно реалізуємий, Франц зі своїм дослідницьким колективом вирішив випробувати його в полях.

Коли один з учених пізніше пролітав над ними на літаку й побачив результат, він був настільки вражений, що йому тільки й залишалося написати “Еврика” на звіті про випробування.

Секрет ефективності глифосату

У чому ж крився секрет ефективності нового гербіциду?

Рослини живуть за рахунок ланцюжка хімічних реакцій, який створює три важливі амінокислоти. Без неї вони б загинули. Цей ланцюжок називається шикіматний шлях.

На одному з етапів шикімат-3-фосфат об’єднується з фосфоенолпіруватом. Але зробити це вони можуть тільки за допомогою ферменту EPSPS, який виступає каталізатором.

Якщо в процес втручається глифосат, який за структурою дуже схожий на фосфоенолпіруват, то саме він першим вступає в реакцію з EPSPS. Через це той більше не може виконувати роль каталізатора. Об’єднання молекул не відбувається, і весь шикіматний шлях руйнується.

Рослина не отримує потрібних амінокислот і гине. А головне – шикіматний шлях використовують тільки рослини, бактерії та гриби. Люди й тварини на нього не покладаються.

Для Монсанто це були відмінні новини, тому що компанія могла сміливо говорити, що глифосат впливає на фермент, якого немає у людей і домашніх тварин.

Раундап: народження бренду

Після десятків років випуску отруйної продукції Монсанто нарешті могла виробляти щось безпечне. Дослідження показали, що після розпилення гербіциду мікроорганізми, які живуть у ґрунті, розщеплюють глифосат на безпечні складові.

Новий гербіцид здавався ідеальним, і на ринок його вивели швидко. Уже в 1974 році у Монсанто з’явився новий неймовірно успішний гербіцид – Раундап.

Фермери були ним дуже задоволені, тому що на відміну від 2,4-Д, глифосат знищував будь-які бур’яни – не тільки широколисті, а й травянисті. Завдяки цьому вони могли використовувати систему нульової обробки ґрунту.

Зазвичай, щоб уберегти поле від бур’янів, перед посадкою його треба було зорати. Це шкодить ґрунту і вимагає багато часу. Але якщо над полем розпилити Раундап, то на ньому не залишиться нічого живого, і сіяти можна майже відразу.

У рекламі говорили, що цей засіб не небезпечніший за харчову сіль, навіть якщо випити. “Раундап безпечний для дітей і тварин і розпадається на природні інгредієнти”.

До кінця вісімдесятих Монсанто щороку продавала тисячі тонн Раундапу, заробляла по мільярду доларів і ні з ким не збиралася ділитися грошима.

Створення монополії: ГМО насіння

Але з глифосатом була одна проблема. 2,4-Д знищує тільки широколисті рослини, а Раундап – будь-які. Раундап убиває все зелене, що створювало складності.

В Монсанто думали: якщо вийде якимось чином створити стійкі до Раундапу кукурудзу, сою та інші культури, фермери зможуть обробляти поля цим гербіцидом хоч цілий рік, знищуючи виключно бур’яни.

А продавати їм ті самі стійкі культури буде Монсанто. Виходить, компанія створить монополію і на ринку гербіцидів, і на ринку насіння.

Ідея Монсанто була такою: якщо глифосат блокує фермент EPSPS, то можна підправити ДНК рослин так, щоб у них виробляється більше цього ферменту. Тоді глифосат не зможе заблокувати всі молекули EPSPS, і рослина виживе.

Це спробували провернути на петуніях, але нічого не вийшло. Квіти переносили невелику кількість Раундапу, але нормальна доза їх убивала.

Дослідники були у відчаї і навіть називали цю гонку за патентами “манхеттенським проектом”.

Генетичне відкриття

І раптом одному інженеру прийшла в голову геніальна ідея. Монсанто належала маса заводів, на яких фосфати перетворювали в глифосат. Навколо заводів скупчувалися відходи.

Якщо серед цих відходів знайти щось живе, є шанс, що воно виявиться стійким до глифосату. Дослідники відправилися на один із заводів, зібрали зразки і знайшли в них штам сальмонели.

Це було доволі дивно, тому що сальмонела зазвичай покладається на шикіматний шлях, але ця жила в глифосаті.

Учені Монсанто виділили генетичну послідовність сальмонели і з’ясували, що фермент EPSPS у неї змінив форму так, щоб глифосат з ним не з’єднувався.

Учені взяли ДНК сальмонели і завантажили в генну гармату. Тисячі фрагментів ДНК сальмонели розмістили на мікроскопічних золотих частинках у генній гарматі, а потім обстріляли тканину рослини зі швидкістю 1400 км/год.

Частинки золота врізалися в клітини, і деяким удавалося потрапити в ядро. Там ДНК сальмонели відділялася від частинки золота і вбудовувалася в хромосоми рослини.

Далі учені з Монсанто висадили насіння з модифікацією в поле і обробили їх Раундапом. І нічого не сталося з рослинами. Так з’явилася соя, стійка до глифосату.

Roundup Ready: революція в сільському господарстві

До 1998 року компанія запатентувала стійкі до глифосату ріпак, кукурудзу і бавовну. Лінійку ГМО насіння назвали Roundup Ready.

Ці насіння миттєво завоювали ринок. Уже до 2001 року понад 70% сої в США вирощували з насіння Монсанто. Раундап щороку приносив компанії понад 2,5 млрд доларів і став найпродаванішим сільськогосподарським продуктом у світі.

Кожен фермер мав можливість приєднатися до “революції Монсанто”. Треба було всього лише підписати договір про використання технології.

У договорі від 2011 року фермеру, який хоче купити ГМО насіння, заборонялося:

• Відкладати їх для майбутніх посадок
• Використовувати або передавати третім особам для посіву насіння, отримане від зібраного врожаю
• Ділитися насінням або продавати їх

Фермер зобов’язувався надати свої дані і забезпечити представникам Монсанто доступ до ділянки, на якій висаджене насіння.

Таким чином, Монсанто могла вивчати врожаї і збирати зразки, пожнивні рештки та насіння.

Сільськогосподарська мафія

Але хіба не могли фермери просто відмовитися від насіння і гербіцидів Монсанто?

Виходило так, що якщо один фермер використовує ГМО насіння і обробляє поле Раундапом, у нього все в порядку. Але якщо його сусід нічим із цього не користується, а на його поле потрапляє Раундап, то його врожай помітно страждає.

Фермерів турбувала перспектива втратити власні поля. Через це вони теж сіяли Roundup Ready. І незабаром Монсанто фактично захопила ринок.

Як згадує один фермер з Айови, продавці Монсанто говорили, що ті, хто відмовиться від їхньої продукції, через пару років втратять свою справу.

Монсанто захоплювала всю насіннєву сферу, і ніхто не міг нічого з цим вдіяти. Сотні тисяч фермерів підписували договір собі на шкоду.

Система контролю та переслідування

Важко переоцінити, як відчайдушно Монсанто намагалася взяти фермерів під контроль. Вона наймала приватних детективів і колишніх поліцейських і посилала їх на ферми по всій країні.

Літаки та вертольоти облітали поля в пошуках слідів порушення патенту. Повістки до суду, погрози…

Монсанто навіть організувала виділену лінію 1-800-ROUNDUP, за якою можна було зателефонувати і заскаржити сусідів. Цей номер працював і дозволяв “настукати” на своїх сусідів.

Як каже один фермер, на полях тепер мало хто один одному довіряє. Ніколи не знаєш, хто на тебе донесе.

У 2013 році Монсанто засудила понад 400 фермерів і заробила на цьому понад 20 млн доларів. Багато збанкрутіли, а інші йшли на мирову угоду, навіть якщо нічого не порушували, просто щоб уникнути витрат на адвокатів.

Трагедія Майка Уліса

Одним з таких фермерів був Майк Уліс. Він вирощував у полі сою, вразливу до гербіциду Монсанто. Його сусід теж вирощував сою, але з насіння Roundup Ready.

Одного разу Майк помітив, що його соя гине, і запідозрив, що причина в гербіциді, який потрапляє до нього на поле від сусіда. За підрахунками Уліса, він позбувся близько ста тисяч доларів.

Конфлікт ніяк не вирішувався, і Майк вирішив обговорити ситуацію з одним із робітників, яких найняв його сусід. Вони зустрілися на ґрунтовій дорозі між фермами.

А що сталося далі, не зовсім ясно. Ситуація швидко загострилася. Імовірно, Майк схопив робітника за руку, той відсахнувся, витяг пістолет і випустив в Уліса всі кулі до останньої.

Подібні трагічні події траплялися по всьому світу. Монсанто проникла в фермерські спільноти Індії, Аргентини, Канади, Бразилії і навіть В’єтнаму.

Перші тривожні сигнали

До 2010 року це была практично недоторканна монополія. Але раптом 20 березня 2015 року незалежна наукова комісія під назвою “Міжнародне агентство з вивчення раку” випустила роботу, в якій говорилося, що глифосат, ймовірно, є канцерогеном для людини.

Найпопулярніший у світі засіб від бур’янів, можливо, викликає рак.

Таких новин не очікував ніхто, особливо Монсанто. Їм невідомо, як МАИР прийшло до подібного висновку. Справа в тому, що інші великі організації заявляли, що глифосат не викликає рак ні у людини, ні у тварин.

В Монсанто від такої заяви прийшли в лють і в той же день відправили в ВООЗ різке послання, в якому зажадали, щоб висновок негайно переглянули.

Розкриття правди: документи Монсанто

Калифорнійський юрист Бренд Уізнер уже давно приглядався до Монсанто. Одного разу колега сказала, що скільки вона себе пам’ятає, двоюродний брат її чоловіка обробляв поля Раундапом. А нещодавно у нього розвинулася неходжкінська лімфома – рак, який вражає лімфатичну систему.

Уізнер вирішив, що готовий висувати обвинувачення. Він об’єднався з колегами і змусив компанію надати всю документацію.

Монсанто була змушена це зробити, і юристи отримали доступ до корпоративної пошти, службок і досліджень.

“Публічно говорилося одне, а всередині компанії зовсем інше. Лицемірство і брехливість просто вражають”, – згадує один з юристів.

Маніпуляції з наукою

Монсанто запросила агентство з охорони навколишнього середовища визнати глифосат безпечним, посилаючись на результати власного дослідження, які при цьому показували, що від високих доз у мишей розвивалися пухлини в нирках.

В агентстві це викликало стурбованість, і глифосат хотіли віднести до можливих канцерогенів. Монсанто цьому опиралася.

У 1991 році було вирішено, що дані по глифосату говорять про відсутність канцерогенних властивостей для людини. Про результати того дослідження на мишах громадськості не повідомили.

Одне з найважливіших досліджень Раундапу вийшло в 2000 році. Це був огляд безпеки гербіциду, який зазвичай називають за його авторами – Вільямс, Кроус і Манро.

У статті говорилося, що гербіцид не становить небезпеки для здоров’я людини. У цієї статті набралося 100 цитувань, що доволі багато.

Але наскільки незалежною була ця робота? У статті було зазначено, що наукові дані надавав керівник відділу токсикології в Монсанто Вільям Хейденс.

У внутрішніх документах є записи про те, що Хейденс фактично писав статті за інших учених: “Знизимо вартість за рахунок того, що писати будемо самі, їм залишиться відредагувати і, скажімо так, підписатися”.

Система впливу

Маніпуляції Монсанто почали проглядати то тут, то там. Виписати глифосат зі списку потенційних канцерогенів компанія намагалася в різних організаціях.

З тією ж метою вони шукали недобросовісних співробітників в агентстві з охорони навколишнього середовища і навіть писали роботи за інших учених.

Пам’ятаєте п’ять незалежних наукових робіт, в яких автори обрушилися з критикою на висновки МАІР? Найважливішу з них написали в Монсанто.

Їхня стратегія – не давати спуску. Хтось пише в соцмережах, що Раундап викликає рак? Не можна це так залишити. Відразу ж ллється нескінченний потік відповідей.

Проводять спеціальне навчання для нутриціологів, академіків та інших. Їм пояснюють, що і як говорити, як відповідати на різноманітні питання.

Крах монополії

До літа 2018 року правда розкрилася. До суду на компанію подали понад 11 000 позовів. Монсанто чекав крах.

Так би і було, якби не запасний план. Коли почалися перші суди, Монсанто купив німецький хімічний гігант Bayer.

Монсанто продали, керівництво вкотилося в захід, а розбиратися тепер доводиться концерну Bayer.

Через кілька місяців почалися слухання за першою справою проти Монсанто-Bayer. Позивачем виступив Двейн Лі Джонсон, у якого після випадкового контакту з Раундапом на роботі розвинулася неходжкінська лімфома.

Присяжні встали на бік Джонсона і присудили йому 289 млн доларів компенсації. До 2025 року концерну довелося врегулювати близько 100 000 подібних випадків і виплатити в якості компенсації постраждалим понад 10 млрд доларів.

Чи небезпечний Раундап насправді?

Якщо він не викликає рак, якщо він не небезпечний і не несе ризиків для здоров’я, навіщо було компанії Монсанто витрачати мільйони доларів на підроблені наукові роботи?

Навіщо стільки хитрощів і обману, якщо продукт дійсно абсолютно безпечний?

Згідно з даними МАІР, найбільше занепокоєння викликає генотоксичність глифосату. Деякі дослідження показують, що при регулярному контакті з глифосатом речовина може пошкодити клітинну ДНК.

Інші роботи вказали на той самий шикіматний шлях. Людина на нього не покладається. А ось бактерії в кишечнику – так. Якщо невелика кількість глифосату потрапляє в організм, це може нашкодити мікробіому.

Однак Агентство з охорони навколишнього середовища та інші організації не погоджуються з МАІР і заявляють, що глифосат навряд чи призводить до раку.

Але суди в США не раз повторювали агентству, що аналіз проводиться погано, що глифосат вивчається недостатньо ретельно.

Контроль над наукою

Концерн Bayer заперечує, що глифосат – це канцероген. Коли вийшла книга однієї журналістки про Монсанто, від Bayer їй прислали лист: “Вітаємо, ми прочитали вашу книгу і багато дізналися”.

Bayer прибрав глифосат з комерційних продуктів. Відчасти, мабуть, завдяки бурхливій реакції громадськості та судовим позовам. Але відчасти тому, що тепер він не такий ефективний.

З 1970-х років стійкістю до глифосату обзавелися понад 60 видів бур’янів. І що тепер у Раундапі, якщо більше немає глифосату? Повернулися до того, з чого починали – 2,4-Д.

Висновки та уроки

Дуже важливо усвідомити, наскільки велика проблема втручання компаній на кшталт Монсанто в науку. Завдяки величезним ресурсам вони контролюють учених і підтасовують результати.

Спочатку вони збивають усіх з пантелику, а потім ухиляються від покарання. Коли немає бар’єра між регуляторами і тими, кого треба регулювати, створюється недовіра до науки.

Наука завжди неминуче буде пов’язана з політикою і ніколи не існуватиме окремо від реалій дійсності. Але ми можемо встановити правила і вимоги, щоб постаратися забезпечити більшу дистанцію, більшу незалежність.

История Монсанто – це не просто розповідь про одну корпорацію. Це урок про те, що відбувається, коли прибуток стає важливішим за людські життя, коли наука підкоряється бізнесу, а правда приховується заради грошей.

Сьогодні, коли ми купуємо продукти в магазині, варто пам’ятати цю історію. Кожен вибір, який ми робимо як споживачі, – це голос за те, яким ми хочемо бачити майбутнє нашого харчування та нашої планети.

Важливо: Вся інформація у статті базується на відкритих джерелах, судових документах та журналістських розслідуваннях. Автор не претендує на остаточну істину в цих складних питаннях, а лише представляє факти для обговорення громадськістю.

Джерела:

1. Monsanto Papers – Internal Documents – Veritasium Research
2. IARC Monographs on Glyphosate – WHO International Agency for Research on Cancer
3. EPA Glyphosate Documents – US Environmental Protection Agency
4. Agent Orange and Public Health – US Department of Veterans Affairs
5. Roundup Litigation Documents – Court Records
6. Williams, Kroes and Munro Study (2000) – PubMed
7. Genetic Engineering Patent Records – Google Patents
8. Vietnam War Chemical Agents – US Department of Veterans Affairs